Випробування війною спільноти загальноосвітньої школи І-II ступенів № 4 Мирноградської міської ради
Початок повномасштабного російського вторгнення в Україну для нашого народу став справжньою трагедією. Ця подія поділила життя на до та після. Найбільше лякала думка про завтрашній день, адже ніхто не знав, чого чекати за кілька годин. Всі слідкували за новинами. Напруга зростала. Змінилися відчуття, думки та мрії кожного мешканця Мирнограда, кожного українця. Ми стали іншими...
Особливо важко керівникові, перед яким водночас постало дуже багато запитань: як діяти, як навчати, як врятувати, як зберегти і як вціліти. Часу на роздуми та сумніви не було, необхідно було діяти. Колеги, батьки, діти чекали на рішення, які допоможуть продовжити жити в цих страшних реаліях. Розгубленість швидко поступилася рішучості. Необхідно було діяти. Мобілізувавши сили, ми продовжували облаштовувати укриття, переміщували документи та комп’ютерну техніку в більш безпечні місця, сподіваючись на збереження.
За рішенням виконкому Мирноградської міської ради наш заклад було визначено як пункт тимчасового перебування переміщених осіб. Такого досвіду ні я, ні колектив не мали. Але перед нами була поставлена задача: зустріти, заспокоїти, обігріти, нагодувати та надати прихисток людям, які відчули на собі всі жахіття війни (втрата будинку, рідних та взагалі всього свого попереднього мирного життя). Почалося облаштування умов у пункті, щоб людям було комфортно перебувати у нашому закладі. Зрозуміло, що ані ліжок, ані постільної білизни у нас не було. Іноді сили починали занепадати, але найбільше підтримувала людська небайдужість. Ми були вражені чуйністю людей нашого міста. Допомагли всі! Кожен відгукувався і підтримував тим, чим міг. Готували місця, носили меблі, заправляли постіль, завозили їжу, воду, речі, предмети гігієни тощо. Кожен робітник закладу надавав посильну допомогу, не зважаючи на свій час та проблемами. Спільними зусиллями підготували 200 спальних місць, залучили кожну класну кімнату.
3 березня 2022 року о 17.45 до нашого закладу почали приїздити постраждалі з Волноваського району, які добиралися власним транспортом або евакуаційним автобусом. Люди перебували у стані сильного нервового потрясіння.
За зовнішнім виглядом було помітно, що люди поспіхом збирали необхідні речі, які дуже важко помістити у одну валізку. Найскладніше було знайти слова, щоб заспокоїти людей та подарувати надію на те, що все буде добре. Всі були налякані, у розпачі, у руках тримали небагато речей, дехто з собою взяв домашніх тварин, яких не відпускали з рук і просили не виганяти їх на подвір’я. Кожного дня, до нашого закладу почали приїжджати нові люди. Стан їх був різний, але у кожного в очах були біль та страх. Переступаючи поріг закладу після попередньої реєстрації у палаці культури “Україна”, кожна людина починала розповідати свою історію, хвилювання, переживання і хотіла чути у відповідь, що все буде добре, що ми обов’язково вистоїмо у цій страшній війні. Але найболючіше було спостерігати за людьми, які чекали на своїх родичів з надією, що ті вціліли, що приїдуть пізніше. Вони уважно роздивлялися нових приїжджих людей, шукаючи серед них своїх близьких. Кожен переселенець по-різному реагував на нове місце тимчасового перебування: одні не могли заснути, інші увесь час телефонували своїм рідним, дехто мовчки сидів на коридорі, а хтось шукав підтримки та відповіді на питання: “Як жити далі?” у співробітників школи. Все місто Мирноград об’єдналося, люди надавали житло, допомагали з поселенням, а комусь щастило, і вони знаходили нове місце роботи. Так, протягом двох тижнів у пункті нашого закладу прихисток знайшли понад 500 осіб різного віку. Потік здавався нескінченний, люди були різного віку (від 0 до 90 років), різні за станом здоров’я. Найскладніше було знайти ліки. Вони були необхідні для підтримання здоров’я, а іноді й порятунку життя. Більша частина аптек позакривалися, нових поставок ліків не було, а те, що залишилося на полицях, розкупили мешканці міста. Заспокійливі препарати знайти було практично неможливо, а потреба у них зі зрозумілих причин була дуже гостра.
Дуже складно уявити ситуацію, коли у закладі одночасно перебуває 200 незнайомих осіб, з якими треба познайомитися, надати допомогу, підтримати та заспокоїти. Бувало, що за пів години люди ставали вже близькими. Їх об’єднувало спільне горе. У одній класній кімнаті знаходили прихисток близько 15 абсолютно незнайомих людей, які були один для одного підтримкою, помічниками, а трохи згодом, і близькими знайомими. Дуже багато болю було в очах приїжджих... Об’єднані спільною бідою, люди допомагали один одному ліками, речами першої необхідності, побутовими предметами тощо. Кожен розумів, що перебування у школі у пункті для переміщених осіб це не назавжди. Необхідно якось дбати про майбутнє. Хоча ніхто тоді не наважувався будувати далеких планів... Більшість переселенців їхали далі: до Дніпра, до Львова, до Києва, а хто навіть і за кордон.
Особливим було питання харчування. Нагодувати сніданком, обідом, вечерею 200 осіб дуже складно. Часом здавалося, що це понад наші сили. Але ми впоралися. Колектив з 5 кухарів працював з 4 до 20 без вихідних. Нестримне бажання допомогти давало сили та терпіння. Кухарі дбайливо продумували меню, намагалися його урізноманітнити, адже прагнули, щоб постраждалим людям було смачно та ситно. Але після пережитого у приїжджих не було особливого апетиту.
Педагоги чергували за графіком, виконували зовсім не освітянські завдання: змінювали постільну білизну, носили ліжка, матраци, комплектували білизну, складали речі, укладали списки, доглядали та розважали дітей, старців та людей з обмеженими фізичними можливостями, які навіть не могли самостійно пересуватися. Погода за вікном перегукувалася з настроєм, то пригріє по-весняному сонечко, то завіє хуртовина. Та природа була на боці незламних українців. А в голові лунала лише одна думка: “Не дай Боже, опинитися на місці цих людей!”. Представники різних місцевих організацій (будинку творчості, комітету самоорганізації населення, відділу молоді та спорту Мирноградської міської ради) розважали різними заходами та надавали психологічну підтримку.
10 березня потік переселенців зменшився. Люди знаходили прихисток у міському гуртожитку, сподіваючись залишитися у нашому місті, щоб продовжити жити та працювати в Україні задля перемоги.
Пункт для тимчасово переміщених осіб продовжував функціонувати, до нас продовжували прибувати люди з Авдіївки, Бахмуту. Але було легше, бо вже мали певний досвід підтримки та допомоги постраждалим людям.
Війна продовжувалася... У квітні оголосили евакуацію населення Донецької області. Родини учнів, вчителі масово почали евакуюватися Україною та виїжджати за кордон. А наш заклад продовжував підтримувати населення нашого міста. Далі функціонував пункт тимчасового розміщення переміщених осіб, також школа стала місцем розподілу гуманітарної допомоги, де робітники закладу розвантажували харчові набори та брали участь у їх видачі. Це були величезні об’єми. Але ми працювали та вірили у перемогу нашого народу. Кожного ранку у школі мене зустрічали мої працівники з очима повними питань, жаху, страху... Моя відповідь завжди була незмінна: “Все буде добре!”.
Незважаючи ні на що, необхідно було продовжувати освітянську роботу. Дуже переживала, щоб не порушився навчальний процес, щоб збереглися документи, хвилювалася, як підготувати документацію для замовлення свідоцтв про базову повну загальносередню освіту. Напевно, тільки віра у перемогу України давала сили та підтримувала. Все вийшло, з усім впорались, навчальний 2021-2022 рік завершили успішно.
Робота у закладі продовжувалася. Школа надавала підтримку військовим. Волонтери допомогли нам з викопуванням та облаштуванням водяної свердловини. Наш заклад став осередком видачі технічної води населенню. У той час через бойові дії були тривалі перебої з водопостачання, люди були змушені шукати живильну вологу. Завдяки ефективній роботі свердловини на території школи Виконавчий комітет Мирноградської міської ради у співпраці з компанією “WATER MISSION” встановив фільтрувальну станцію. Кожного дня осмос видавав у середньому 10 м очищеної питної води, яку щодня отримувало населення. Для робітників нашого закладу це було новим досвідом, адже до цього ніхто не працював з фільтрувальними станціями. Та ми впорались.
Поява фільтрувальної станції та свердловини, їх обслуговування потребували централізованої каналізаційної системи. Це була давня мрія нашого закладу. І вона здійснилася.
Було надзвичайно приємно та важливо бути корисними своєму місту, своїй державі у такий важкий воєнний час. Було страшно, було боляче, було сумно, але ми продовжували піклуватися про свій навчальний заклад: проводили найпростіші косметичні ремонтні роботи, готувалися до нового навчального року.
У вересні розпочався новий 2022-2023 навчальний рік у дистанційному форматі. Ми поступово адаптувалися до нових умов. І все було б нічого, але далі було нове випробування: завдавання ракетних ударів по енергетичній інфраструктурі України, що призвело до частих “блекаутів”, довготривалої відсутності світла. Перед нашою школою знову постають нові задачі. Та найголовніша - це функціонування Пункту Незламності, який було облаштовано за підтримки Військово-цивільної адміністрації Мирноградської міської ради. У нас можна було зігрітися, зарядити ґаджети, перекусити та навіть переночувати. Персонал навчився заводити та використовувати бензиновий генератор, запалювати теплову гармату, надавати першу медичну та навіть психологічну підтримку. За період функціонування Пункт Незламності підтримав та допоміг понад 1000 відвідувачів. Завдяки нашій роботі одні отримували тепло, інші розетку, а хтось душевну рівновагу.
Пункт Незламності став осередком проведення культурно-розважальних заходів. Крім того, довготривале навчання у дистанційному форматі, евакуація дітей до інших регіонів призвела до значних освітніх втрат, які були виявлені завдяки моніторинговим дослідженням, які проводились у закладі, та моніторингам Департаменту освіти у Донецькій області.
У січні 2023 року за наказом Відділу освіти Мирноградської міської ради було організовано роботу освітніх консультаційних пунктів, де дітям надавалась допомога в опановуванні програмним матеріалом. Освітні пункти мали значний попит. За запитами батьків розроблявся розклад з різних предметів для учнів 1-9 класів. Саме робота освітніх консультаційних пунктів допомогла в усунення певних освітніх прогалинах. По завершенні 2022-2023 навчального року діти пішли на канікули, а заклад продовжував готуватися до нового 2023-2024 навчального року. Ми облаштовувати таке необхідне нині укриття. За результатами участі у конкурсі заявок на отримання закладами освіти гуманітарної допомоги для облаштування укриття від ГО «Ла Страда-Україна» ЗОШ № 4 Мирноградської міської ради отримала набір меблів (50 стільців "джокер та лавки на 150 осіб), набір пледів на 25 осіб, набір канцтоварів.
У серпні свою роботу відновили “Літні школи”, де учні змогли повторити пройдений матеріал та вдосконалити свої знання з різних предметів.
1 вересня 2023 року наш заклад у дистанційному форматі розпочав новий 2023-2024 навчальний рік з надією та вірою у перемогу українського народу.